Районна газета

Історія району

Конотопський район має багату історію свого розвитку, починаючи з стародавніх часів до сьогодення. Кожна епоха розвитку супроводжувалась видатними історичними подіями, залишала багато пам’яток, які розповідали прийдешнім поколінням про культуру, звичаї, побут та соціально – господарський устрій певного періоду.

Чудова природа Конотопщини з давніх-давен приваблювала людей, отже не дивно, що сліди перших поселень на території краю сягають у далеку глибінь віків. Про це яскраво свідчать чисельні знахідки, виявлені під час археологічних розкопок.

На Конотопщині знаходяться 272 пам’ятки археології: тимчасові стоянки стародавніх часів, поселення, городища, кургани. Відносяться вони до різних епох – від кам’яного віку до часів Київської русі. На стародавніх стоянках і поселення знаходять залишки житла, посуд, поховання наших далеких пращурів. Стоянки доби палеоліту і мезоліту (давній і середній кам’яний вік) знайдені в селах Шаповалівка і Михайло-Ганнівка, пам’ятки епохи бронзи – в селах Шевченкове, М.Самбір та ін.

До найстаріших сіл Конотопщини відносяться села Мельня – перша згадка датується 1500 роком та Карабутове – 1572 роком, а також село Великий Самбір відоме спочатку ХVІ століття.

За багаторічну історію нашого краю адміністративні межі Конотопщини неодноразово змінювалися. За наказом Катерини ІІ у 1732 році в Україні були створені намісництва (губернії). Конотопщина спочатку входила до Новгород – Сіверської, а з 1802 року до Чернігівської губернії. На початку ХХ ст. замість губерній були утворені округи, був організований Конотопський округ, куди увійшов і Конотопський район.

Датою утворення Конотопського району вважається 1923 рік, коли він став самостійною адміністративно – територіальною одиницею (округою), до якої увійшли Конотопський, Борзнянський і Кролевецький повіти. У 1932 році з переходом на триступеневу адміністративно-територіальну систему: район - область - центр було створено п’ять областей і Конотопський район на деякий час увійшов до складу Київської області. З утворенням Сумської області 10 січня 1939 року Конотопський та Дубов’язівський райони передані до її складу. Після Другої світової війни Конотопський район тричі змінював свої кордони. У 1957 році до району були приєднані 1 селищна та 8 сільських рад колишнього розформованого Дубов’язівського району, а в 1960 році - ще 6 сіл колишнього Смілівського району, у 1963 році було приєднано села Духанівку Буринського району та село Дептівку Талалаївського району.

Район розташований на Лівобережжі Дніпра у Лісостеповій смузі з чорноземними ґрунтами у північній частині і піщаними у північній частині по р. Сейм. Такий склад ґрунтів визначає рослинний та тваринний світ району.

Важко досліджувати і описувати історію Конотопщини без історії Конотопа - центру Конотопської сотні, Конотопського повіту, Конотопського округу, Конотопського району. Вірогідно, що місто Конотоп існувало задовго до часів монголо-татарської навали ХІІІ століття. Є ствердження, що Конотоп був центром Липовицького (Липецького) удільного князівства Київської русі, яке було знищене у 1284 році військом татар. За іншим джерелом Конотоп виник у ХVII столітті на кордоні з Московською державою як польська фортеця, з побудовою якої почали заселятись землі Конотопщини по берегах р. Сейм та 11 притоків: річок Гнилиці, Сарнавщини, Куколки, Липки втікачами від утиску польської шляхти. З’явились перші поселення. Так, приблизно у 1638 році засновано с. М. Самбір, у 1649 – с. Підлипне, у 1659 - с. Бочечки, у 1667 – с. Козацьке, у 1668 – с. Грузьке , 1678 – с. Дептівка та інші. У степовій частині району поселення виникли у другій половині ХVII століття та першій половині ХVIII століття. Це села: Сім’янівка, В’язове, Жовтневе ( Курилівка), Шпотівка, Юрівка, Шевченекове (Гирявка), Шаповалівка, Сахни та інші.

Тяжке становище селян призводило до бунтів, повстань, воєн, вони втікали на Дон, Кубань, Слобідську Україну. Кріпаки сіл Попівка, Великий Самбір, Підлипне, Соснівка піднімали повстання проти гнобителів, палко підтримували визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького. Коли у 1653 році російське посольство на чолі з І.І. Бутурліним їхало на Переяславську Раду, то першими на українській землі зустрічали і палко вітали послів жителі с. Карабутове і навколишніх сіл Конотопщини.

Війна 1648–1654 рр. в значній мірі розхитала тодішній лад на лівобережній Україні, багато селян стало козаками, однак життя селян не покращилося, що викликало нові невдоволення і протести. Особливо загострилось положення після Б. Хмельницького, коли новим гетьманом України став І. Виговський.

Після смерті Б. Хмельницького, відмови від гетьманства Ю. Хмельницького гетьманом стає І. Виговський - талановитий полководець, який вписав золоті сторінки в історію Конотопщини й України, перемігши у Конотопській (Соснівській) битві 1659 року численне московське військо.

1659 рік… Із другої половини квітня почалася облога фортеці Конотоп великим царським військом. Через 10 днів була невдала спроба оволодіти фортецею, та, зазнавши великих втрат – понад 3 тисячі вояків (із них понад 500 убитими), царські війська відступили і продовжували облогу ще 60 днів. Головні події розгорнулися, коли під Конотоп підійшов гетьман І. Виговський із козацько-кримсько-татарським військом. Під Конотопом гетьману Виговському треба було зробити удавану атаку та відступ, щоб виманити царські війська з добре захищеного табору. Внаслідок цієї хитрості царські війська у значній кількості опинилися на берегах річки Куколка біля сіл Шаповалівка та Соснівка і на тих-таки берегах заночували. На ранок другого дня битва знову продовжилася з удаваною атакою та удаваним відступом. І, як результат, створилися умови для майже повного оточення царських військ на лівому березі річки Куколки. За кілька годин бою всі царські війська в районі сучасного села Соснівка були знищені. Звідси й інша назва битви - Соснівська.

Війська ж на правому березі потерпали не тільки від козацької зброї, а ще й загинули у справжніх “конотопах”, що виникли від козацької греблі, яка з’явилася тут перед другим днем битви.

Попри всі подальші події, попри всі невикористані можливості у боротьбі за незалежність, Конотопська битва була і залишається одним із славних символів національно-визвольної боротьби українського народу. Вона засвідчує високий моральний дух і високий рівень військового мистецтва українських вояків.

350 років тому під Соснівкою відгриміли гармати і віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро политі людською кров’ю, перетворилися на мирні лани. І саме тут, далеко від міста і гомінливих шляхів, у тихому куточку поблизу Соснівки, в долині поміж чотирьох ланів знаходиться козацька могила. Тут є якась сила, що притягує до себе людину. І ніби немає навкруги нічого надзвичайного – лише яри, поля та зелені луки. Проте саме тут змагалися та гинули колись за волю народу наші славні предки. Але ніяка розповідь не замінить того, що можна побачити на власні очі.

За 200 метрів не можна здогадатися, що десь поруч - козацький меморіал. Кожного вразить велич місця останнього козацького спочинку. Справді, на долині насипаний курган заввишки 8 - 9 метрів та шириною 45-50 метрів. Його оточують із усіх боків три сходинки (яруси). Найкраще зберігся середній, по якому можна зручно обійти весь курган. Простояв він 346 років, і захищала його сама природа, тож навряд чи ми зможемо щось додати до того геніального інженерного рішення, за яким постав той курган.

У січні 1664 року поляки захопили та розорили Конотоп. 17 червня 1672 року на території сучасного села Козацьке, в Козацькій діброві на Козацькій раді, було обрано гетьманом лівобережної України Івана Самойловича ( 1672-1677), який прийняв і підписав з Московською державою “Конотопські статті”. Друга половина ХУШ ст. відмічається подальшим закріпаченням селян, вони поступово втрачали останні свої права. Скасування кріпосного права в 1861 році не покращило становище селян. Кращі землі були у поміщиків, селяни повинні були їх викупляти. Так, за 23336 десятин землі вони повинні були сплатити 872432 крб., яких у них не було. Почалось розшарування селянства. Переважна більшість селян були безкінні. На початку ХХ ст. у повіті на 100 селянських дворів було: 21 кінь, 26 корів, техніка обробки землі була примітивною. Землі знову залишились у руках поміщиків та заможного селянства.

Не дивлячись на тяжке становище, селяни Конотопщини виявляли любов до рідного краю. Десятки жителів повіту брали участь у війні з Японією 1904 р. За мужність і хоробрість у Цусімській битві житель с. Шевченкове Є. Сердюк, с. Кошари Ф. Стрілець, с. Вирівка Я. Дзюба та інші були нагороджені орденами і медалями.

Не минули Конотопщину революційні та післяреволюційні події початку ХХ століття, пов’язані з розкуркуленням, колективізацією власних господарств, руйнуванням храмів. В роки Голодомору 1932-1933 років смертність на Конотопщині збільшилась на 60-70 відсотків. Будувалась нова держава – СРСР.

У 1921 році на допомогу селянам було організовано 32 прокатних пункти сільгоспмашин, на поля вийшли перші трактори “Фардзон”. У 1930 році в районі було колективізовано 76 відсотків одноосібних господарств, на полях працювало 101 трактор, десятки комбайнів та іншої техніки. До 1940 року господарства району вже мали певні позитивні зрушення.

Мирну працю людей припинила війна, яка тягарем лягла на плечі всього народу. Понад 25 тисяч жителів району захищали Вітчизну на фронтах Другої світової війни та в партизанському загоні “Смерть фашизму”. У роки окупації, яка продовжувалась 2 роки (вересень 1941 –вересень 1943), на каторжні роботи у Німеччину було вивезено 2265 чоловік молоді, розорені підприємства, колгоспи та радгоспи, спалені села. Загальна сума збитків по району склала 437 млн.крб. Але самою великою втратою було те, що до рідних осель не повернулись більше 10 тисяч воїнів, більше 1000 чоловік загинуло під час окупації району. Про самовідданість, патріотизм і відвагу на фронтах війни говорить те, що всі учасники бойових дій нагороджені орденами та медалями. 14 уродженців району та міста удостоєні звання Героя Радянського Союзу: Панов О.Б. (с. Грузьке), Луста П.В. (с-ще Дубов’язівка), Бондар І.К. (с. Соснівка), Волкова Н.Т. (м. Конотоп), Воронов В.І. (с. Підлипне), Гуденко М.О. (с. Попівка), Лазука Д.Ю (с. Лизогубівка), Проценко С.Ф. (м. Конотоп), Руденко П.І. (с. Раки), Свідерський О.Г. (с. Карабутове), Тхор Г.І. (с. Підлипне), Федорок І.С. (с. М. Самбір), Цитовський Ю.Г. (м. Конотоп), Яценко П.В. (с. Дептівка).

Не дивлячись на голод, розруху, нестачу робочих рук, сільське господарство у післявоєнні роки почало швидко відроджуватись. У 1945 році вже працювало 75 колгоспів та радгоспів, підвищувався урожай зернових та технічних культур, збільшилось поголів’я тварин. Тільки тваринництво давало прибуток понад 6 тис.крб. Було проведено укрупнення колгоспів, спочатку їх стало 28, потім 23.

У 50-60 роках минулого століття почалась робота по увіковіченню пам’яті загиблих воїнів у роки Великої Вітчизняної війни. За визволення Конотопського району загинуло понад 3 тисячі бійців Червоної Армії, які були поховані в різних місцях. У 1955 –56 роках почалось перенесення останків загиблих воїнів до братських могил. Перші братські могили були споруджені у селах Козацьке, Хижки, Дубинка, Пекарі, Великий Самбір, селищі Дубов’язівка, а пізніше - в інших селах.

У районі налічується 69 пам’яток історії (1 пам’ятка – Національного значення – Поле битви між козацькими військами на чолі з І. Виговським і царською армією). У с. Шевченкове знаходиться могила відомого українського історика Лівобережної України Лазаревського Олександра Матвійовича (1834 – 1902). На честь перебування Кобзаря у родині Лазаревських у селі в 1959 році був відкритий пам’ятник Т. Г. Шевченку.

Нині економічний потенціал складають 3 промислових, 97 малих та середніх підприємств, 39 сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм та 57 фермерських господарств. Промислова продукція відома більш ніж у десяти країнах світу.

Сільське господарство має в користуванні 123 тис. га сільськогосподарських угідь. За 2017 рік у сільське господарство району інвестовано 209 млн.грн.

Найкращі сільгосппідприємства: ТОВ ”Вітчизна”, ТОВ АФ “Козацька”, ТОВ «Ремкомплектсервіс», ТОВ «Біо Лат» та інші.

У районі працює 27 закладів загальної середньої освіти. Сім закладів загальної середньої освіти знаходяться в підпорядкуванні  Дубов’язівської ОТГ, Конотопський професійний аграрний ліцей, 35 клубних закладів, 33 бібліотеки, 8 амбулаторій загальної практики сімейної медицини, 5 сільських лікарських амбулаторій, 8 фельдшерсько-акушерських та 28 фельдшерських пунктів.

Конотопщина дала Україні і світу видатних вчених: українського історика Олександра Матвійовича Лазаревського (1834–1902), видатного вченого в галузі механіки – Степана Прокоповича Тимошенка (1878–1972), вченого-славіста Якова Пантелеймоновича Гурського (1923–1995), відомого українського хорового диригента, композитора і педагога, заслуженого артиста УРСР Григорія Митрофановича Давидовського (1866–1952), відомого поета-гумориста, члена Національної Спілкиписьменників України Петра Остаповича Гришка (1925–2003), народного художника України, живописця,графіка, дійсного члена Національної академії мистецтв України, професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Мико́лу Андрі́йовича Стороже́нка (1928 – 2015) та інших.

Історія Конотопського району є невід’ємною частиною славетної історії Сумщини і всієї України. Увага до збереження історико-культурної спадщини стала складовою частиною програми розвитку району.

З метою популяризації туристичних та екскурсійних маршрутів у 2016 році для дітей району розроблено екскурсії за маршрутом «Шаповалівка – Малий Самбір – Шевченкове», під час яких туристи мають чудову нагоду ознайомитись з історичним минулим Конотопщини, почути цікаві факти про видатних постатей нашого краю.

Для покращення інформування населення про туристичні маршрути району при районній бібліотеці з 2007 року діє інформаційний туристичний центр, який постійно поповнюється новими матеріалами.