Районна газета

Історія населених пунктів району

село Бочечки

Село Бочечки виникло в прикордонній місцевості між Росією і Україною с.Бочечки було населено в період між 1672-1680 рр. переважно людьми, що тікали в Слобідську Україну від гніту козацької старшини та польських поміщиків. Коли в 1782-1783 рр. було остаточно закріпачено населення України, більшість жителів села стали державними селянами. За розповідями старожилів (Приходьмо Степан Якович – 1886 р.н., Москаленко Степан – 1880 р.н.) їхні прадіди були поселені в селі поміщиком Львовим, що одержав тут землю в кінці ХVІІІ ст. До реформи 1861 року в Бочечках більша частина людей були державними селянами, частина належала поміщикам Бирдину, Львову , Язучевському. Найбільшим поміщиком був Львов, що володів землями і кріпаками не лише в селі Бочечки, а й в Козацькому, Путивлі й інших селах

Після скасування кріпосного права, аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції, у селі існувало 3 общини: Бочанська, що об’єднувала більшість селян, Бирдинська і Язучевська. Селяни-кріпаки в основному працювали на панщині. Кріпаки копали ставки (так був викопаний ставок в садибі поміщика Львова), вони ж працювали на полях і цукрових заводах. У селі Бочечки цукровий завод виник у 1837 році. У 1890р. на Бочечанському цукрозаводі було вже 5 парових машин, а в 1898р. почали застосовувати електричне освітлення. При заводі були організовані ливарна, столярна і кузнечна майстерні. Весною 1929 року в селі було розпочате колгоспне будівництво. Були створені колгоспи „Червоний шлях” та „ Т.Г. Шевченка”. Організаторами перших колгоспів були Яценко Василь Миколайович та Яценко Радіон Петрович, що загинули на фронті Великої Вітчизняної війни.

Весною 1930 року були організовані колгоспи ім. Леніна та „Шлях до комунізму”, а в 1931 році колгосп „Третій вирішальний”. МТС в селі Бочечках була організована в 1935 році.

У 1930 році в селі відкрита лікарня. Напередодні війни село було радіофіковано, була кіноустановка , сільський клуб, бібліотека. Більшість сільськогосподарських угідь оброблялось за допомогою машин.

12 вересня 1941 року село було окуповане фашистськими загарбниками. Фашисти зруйнували колгоспне господарство, закрили школу, чинили звірства, розстріляли багато мирних жителів. На захист Вітчизни, свого рідного краю стали і жителі села Бочечки. 850 наших односельців із зброєю в руках билися на фронтах проти німецьких загарбників. 510 солдатів не повернулися з війни. Їх світла пам’ять увічнена монументом Слави, спорудженим у 1967 році.

 

село Великий Самбір

Село Великий Самбір виникло у 17 столітті. На 1666 рік село належало гетьману Івану Мазепі і входило до Батуринської волості.

У 1726 році ця волость була випрошена у Катерини ІІ князем Меншиковим.

З 1764 року Батуринська волость була передана гетьману Кирилу Розумовському.

До початку 20 століття село вважалося вільним, не кріпосним, хоча більшість селян була безземельною і займалася сільським господарством, особливо вирощенням конопель та льону і заготівлею сіна для царських конюшен.

На початку 20 століття на території села було дві школи: земська і церковно-приходська трирічна. На три класи працювала одна вчителька. Наповнюваність класів становила 25 учнів. Це були селянські діти.

В селі також діяли: церква Православної віри Московського патріархату та організовувались кілька разів на рік великі ярмарки.

На початку 20 століття населення села становило 4117 чоловік.

 

село Вирівка

Село Вирівка відоме з 1636 року.

Через село Вирівку протікає річка Куколка, яка впадає в річку Сейм.

У роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років с. Вирівка було козачим курінем Конотопської сотні. У 1654 році в селі нараховувалось майже 170 дворів , з яких 3/5 було козаків, а 2/5 міщан.

У селі Вирівка народився генерал-майор В.Г. Костенецький. За відвагу, проявлену в Бородінській битві він був нагороджений орденом Св. Георгія ІІІ ступеня і позолоченою шпагою з написом "За хоробрість".

Уродженець села Вирівки Костенецький Я.І. (1811-1885р.р.), навчався в Московському університеті разом з М.Ю. Лермонтовим. Був членом таємного товариства Сингурова, яке продовжувало справу декабристів. коли товариство було викрито, Костенецького було засуджено до повішення, але вирок було замінено посилкою його до діючої армії на Кавказ рядовим, з позбавленням дворянського звання. Тут Яків Іванович проявив хоробрість, був нагороджений і одержав чин офіцера. Згодом його перевели у штаб армії, де він відав стройовим відділом. Коли М.Ю. Лермонтов одержав відпустку, то документи йому в дорогу виписував Костенецький. Автор 2 спогадів про М.Ю. Лермонтова".

У 1892-1905 р.р. в с. Вирівка побудовано церкву, школу і фельдшерський пункт на кошти уродженця Вирівки купця Школяренко Юхима Даниловича, який проживав у м. Харків.

Уродженцю с. Лісогубівка Д.Ю. Лазуці присвоєно звання Героя Радянського Союзу за проявлений героїзм при форсуванні Дніпра восени 1943 року, посмертно.

На території Вирівської сільської ради розташоване дослідне господарство "Вирівське", Вирівська загально-освітня школа І-ІІ ступеня, лікарська амбулаторія, 2 дитячі садки "Сонечко" і "Берізка", Вирівський і Сарнавський клуби, Вирівська і Сарнавська бібліотеки, Конотопський аграрно-професійний ліцей.

 

село В’язове

Село В’язове розкинулося на лівому березі річки Єзуч за 15 км від міста Конотоп, за 1 км від залізничної станції Дубов”язівка.

Засноване село в другій половині ХVІІ століття. Наші предки вдало вибрали місце для поселення . З півночі місцевість захищала річка Єзуч, з півдня , заходу і сходу – глибокими ярами. В даний час яри пересипані пересипані дамбами і створені штучні ставки.

Є декілька версій походження назви села. Перша – на території села багато В’язів.  Друга –  село розташоване на березі річки , де було в’язке , топке болото. Третя – у минулому проживав пан В”язовченко . Четверта пов’язана з тим , що в ХVІІ столітті з м. Конотоп вивозили в”язнів і поселяли у нашому краї.

В центрі села стоїть старовинний пам’яник , Покровська церква., побудована в середині ХІХ століття, за кошти пожертвувані панами Булгаковими та сільсьської общиною.

Історія школи починається з 1987 року, коли була відкрита церковно- приходська школа, якою завідував священник – Запольський Федір. В 1920 році ця школа була перетворена в початкову, у 1931 у – в семирічку. Під час німецької окупації школа тимчасово не працювала. З жовтня 1943 року школа розпочала свою роботу. В 1957 році на базі семирічної школи було відкрито середню школу.

Колгосп ім. Богдана Хмельницького припинив свою діяльність в 2001 році. На його базі Утворились СТОВ “ Десна” ( ліквідований у 2006році), СТОВ “В’язівське” ( ліквідований у 2005 році), СТОВ “Червоний ЯР”- діє по теперішній час.

На околиці села Червоний Яр виявлено залишки поселення черняхівської культури.

 

село Грузьке

Перша письмова згадка про село відноситься до 1680 року.

Село згадується як слобода, тобто поселення вільних людей козаків.

Назва села походить від річки Грузьке. Грузьке виникло на землях слобідської України – Слобожанщини. В середині XVII століття під час народно-визвольної війни проти гніту Польщі було засновано городище.

Переселенці з україни принесли особливості діалекту, звичаїв і т.п. У XVIII столітті землі Гружчанської слободи були передані царською грамотою генералу Миколі Черепу, повільно вільні козаки перетворись в кріпосних селян. Спадкоємці генерала Черепа були в числі самих багатих поміщиків умщини.

У 1861  році утворилась нова система управління земські управи. Грузьке стало волосним селом куди входили села Землянка, Дубинка, В’язове, Дуброва, Тернівка, Чмілівка.  Сільська сходка вибирала старосту села збірника податків та викупних платежів.

У 1869 році через грузьке було побудовано залізничну колію, яка перетворила Грузьке в центр оптової торгівлі, який обслуговував три губернії - Чернігівську, Курську та Полтавську.

Багато людей їздили в місто Конотоп на заробітки так утворилась зупинка Захватовка.